ПЕЧИХВОСТИ – це мальовничий куточок Волинського краю, якому в 2008 році виповнилося 500 років.
Це одне із тих сіл Горохівщини, на схід від якого проходить вододіл між басейном Чорного і Балтійського морів. Через Печихвости протікає річка Стрипа, яка впадає в Лугу, що є притокою Західного Бугу. Тихо дзюркочучи через село, вона, мов та ниточка, розділяє його на два боки зелених берегів.
Історія села почалась дуже давно. Перші поселення належали до часів палеоліту. На території села проживало слов’янське плем’я волинян. У Х ст. воно ввійшло до складу Київської Русі. У 1241 р. село зруйнували татари. У ХІV; ст. Печихвости відійшли до Литовського князівства, а пізніше – до Польщі, де було запроваджене кріпосне право, і землі селян відійшли до фільварка польської пані. Із початком визвольної війни у Печихвостах відбулися повстання проти польських панів, селяни забрали своє майно і землю назад. Перша згадка про Печихвости у «Літописі минулих літ», датується 1508 р., хоча достовірних даних про село не збереглося. З розповідей старожилів села, ще із часів монголо-татарської навали існує легенда, яка розповідає про походження назви «печихвости». Тоді українські села ставали неабиякою поживою для ворогів. Поселення були погано укріплені, а зброї як такої, не було. Селяни озброювалися хто чим міг: вилами, кілками, косами – хоча і це не допомагало здолати кінні загони ворогів. Під час одного з набігів місцеві жителі придумали новий метод боротьби із татарами. За вказівкою одного чоловіка, селяни поприв’язували бикам до хвостів палаючі факели – віхті. Худоба в паніці бігла вперед із палаючими хвостами, таким чином розганяючи ворогів, а люди йшли слідом і добивали покалічених татар. Такий ворожий табір був розбитий у лісі, біля урочища Дубина.